На будь-які масові заходи завжди намагаюся приїхати заздалегідь, щоб відчути та зрозуміти їх енергетику. Цього разу все стало ясно у ту саму мить, коли я вийшов з метро Хрещатик десь о 8-30. Людей було ще не дуже багато, а на самому Хрещатику тренувалися військові загони. З усіх боків лунали команди, гриміли барабани. Військових було багато, усі в новій чудовій формі. Настрій у людей був прекрасний, відчувалося, що вони прийшли сюди з радістю. Багато хто був з дітьми.
Я не люблю знімати офіциоз. Тим більше, що на військовому параді з цим не дуже. Без офіційної акредитації на VIP-трибуни тебе не пустять, а вештатись серед вояків взагалі нікому не можна. Але то мене ніколи на засмучувало, і я радо зайнявся улюбленою справою - зйомкою людей. Те, що можна побачити на їхніх обличчях, набагато цікавіше, інформативніше та правдивіше за будь-які теленовини чи соціальні мережі.
Щоб передати атмосферу заходу, я вхожу у якийсь особливий стан. При цьому починаю бачити не так, як завжди, а як фотокамера - кадрами. Ніколи не знаю, куди саме посуну у наступну мить, бо цим керує якійсь таємничий автопілот.
Одразу відчув, що зйомка "пішла", що кураж зашкалює, а значить, кадри будуть, не зважаючи навіть на похмуре освітлення. А потім і сонечко вирішило глянути на парад, тож стало взагалі чудово.
Головна проблема парадної зйомки - одноманітність ракурсів, бо колони вояків стоять вздовж вулиці спиною до тебе. Але, поки парад не почався, хлопцям дають змогу трохи відходити, спілкуватися між собою, та з батьками чи друзями, що прийшли. Тобто якщо ви маєте час та натхнення - то можете зробити чимало цікавих кадрів.
Пропоную вашій увазі кілька десятків світлин. Знімав лише те, що приваблювало мене, як фотографа. Дуже хочу, щоб ви відчули те саме, що і я: гордість за наших вояків, які зупинили ворожу навалу. Гордість за нашу державу, яка за таких жахливих умов і в такі короткі строки спромоглася створити потужне сучасне військо.
Питання, чи потрібен Україні парад на день Незалежності, як на мене, взагалі недоречне. Наводити логічні аргументи не буду, бо я на тому параді БУВ!
P.S. дуже сподобалось, як організували хвилину мовчання. Після команди "Бойові прапори схилити!" все стихає. Усі опускають голови. І у цій тиші починає звучати величний та урочистий мотив, який рве серце кожному, хто пройшов другий Майдан: "Плине кача по Тисині" у виконанні а-капелло Пікардійської терції. Надзвичайно зворушливо!
Так, наші діти вже боронять Україну!
02
03
Без жіночої турботи і парад - не парад!
04
05
06
Жінка молода та гарна, а у волоссі вже сивина...
07
"На лицо ужасные, добрые внутри":
08
Мабуть, цей чоловік молодим воякам - як батько. Вони так і тягнуться до нього:
09
В Україні виросла чудова молодь! Батьки можуть пишатися такими дітьми!
10
11
12
13
14
15
16
17
18
Ця жінка, мабуть, його мама. Потім підійшла спитати про фото. Я їй дав свій мобільний, щоб надіслали свій мейл. Але, на жаль, нічого не отримав...
19
20
21
Отака краса стояла просто поруч. Не втримався...
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
Позаду майорить прапор Канади: Довго ловив момент, коли він максимально розкриється:
34
Загальний кадр у напрямку Майдану, щоб показати масштаб параду:
35
Хвилина мовчання. "Бойові прапори схилити!"
36
Звучить велична та трагічна "Ой, плине кача по Тисині...":
37
І ще раз: у нас чудова молодь! Ці діти прийшли самі, без дорослих. Стояли поруч веселою компанією, про щось гомоніли.
Але подивіться на їх обличчя під час хвилини мовчання:
38
39
Зараз рушать:
40
41
Канадійці.
Прапор несе дуже бойова дівчина:
42
Естонці:
43
Брати-грузини:
44
Британці з волинкою:
45
Литовці:
46
Молдаванці. І хай Додон вб'є себе об стіну!
47
Поляки:
48
Америка і Україна поруч, в одному кадрі:
49
50
51
52
Кілька кадрів з дітьми:
53
54
55
56
Пам'ятаєте: - "Кому він потрібен, той парад? Зрада!!"
57
"І нам парад не цікавий! Мі просто посидім трошки, та й підемо...":
58
59
На парапеті центрального київського універмагу:
60
